Соціальні служби рідко потрапляють у новини, але саме вони часто першими бачать реальну ціну війни для людей. Працівники терцентрів, служб у справах дітей, відділів соцзахисту працюють із тими, хто не може «виїхати й врятуватися сам»: літніми, людьми з інвалідністю, самотніми, родинами в бідності.
Соціальна працівниця з Дніпропетровщини Наталія Л., яка щодня об’їжджає десятки бабусь і дідусів, каже:
«Коли в селі немає магазину, аптеки і дітей поруч, ми — єдині, хто може принести ліки, їжу й просто новини. Інколи найважливіше — це 15 хвилин, коли людину хтось слухає».
Волонтер і співзасновник фонду «Повернись живим» Андрій Римарук підкреслює роль державних структур:
«Ми часто говоримо про волонтерів, але без системної роботи соцслужб тисячі людей просто б “випали”. Волонтер дає поштовх, держава має тримати систему».
Соціальні працівники допомагають оформлювати виплати ВПО, субсидії, пенсії, лікарняні, документи на зруйноване житло. Вони ж координаують співпрацю з благодійними фондами, міжнародними організаціями, які завозять продуктові набори, гігієну, обігрівачі.
Нерідко саме соцпрацівники помічають випадки домашнього насильства, занедбаних дітей, людей у важкому психоемоційному стані — і стають тими, хто запускає механізм захисту. При мінімальних зарплатах і високому навантаженні їхня робота залишається одним із найменш видимих, але критично важливих «фронтів» всередині країни.
