Українські університети за час війни все більше перетворюються з «фабрик дипломів» на осередки активного громадянського життя. Студенти організовують волонтерські штаби, центри плетіння сіток, юридичні й психологічні консультації, курси для ВПО.
Ректор Києво-Могилянської академії Сергій Квіт зазначає:
«Сьогодні університет, який не залучений у життя громади, — це анахронізм. Наші студенти не чекають “потім”. Вони творять країну тут і зараз».
На базі вишів працюють медіацентри, де студенти-журналісти висвітлюють історії військових і волонтерів; юридичні клініки, де майбутні юристи безкоштовно консультують переселенців; психологічні служби, які допомагають одноліткам впоратися з тривогою, втратою, еміграцією близьких.
Відомий освітній діяч та засновник Prometheus Іван Примаченко говорить:
«Українські студенти пройшли прискорений курс громадянської зрілості. Волонтерство для них — це не хобі, а норма. І це те, що зробить післявоєнну Україну якісно іншою».
Багато молоді поєднує навчання, роботу й волонтерство, маючи по 10–12 годин активностей на день. Для частини з них саме участь у проєктах — від сортування гуманітарки до IT-рішень для армії — стає головним джерелом сенсу в умовах війни.
